Мама обожнює свою дачу. Весь час говорить про неї. Спочатку її туди відвези, все літо допомагай їй з грядками, вислуховуй, як вона втомилася, і що допомоги ніякої, адже вже не молода. П’ять років тому мама купила дачу. Великими коштами вона не мала, тому і дача далеко не в кращому стані. Перше літо ми там всі жили. Чоловіки своїми силами ремонтували будинок, а ми з сестрою фарбували, мили, прибирали сміття. Не літо, а кошмар. На наступний рік мама попросила відвезти її на дачу з речами, тому що вона планувала залишитися на все літо. А потім почалися прохання, відвезти в місто помитися, привезти назад, допомогти зібрати урожай. Наші з сестрою чоловіки вже змирилися з цим. Ми спробували випросити у мами дозвіл побудувати лазню, щоб був хоч який-небудь стимул їздити туди. Але мама (Т/V) відмовила.
Зяті образилися. Адже вони всі літні вихідні пропрацювали на дачі. А в цьому році у мами на дачу грандіозні плани. Вона познайомилася з якоюсь жінкою, яка дала мамі купу порад з садівництва. І ось вона горить бажанням все випробувати. Коли встановилася тепла погода, мама вже сиділа на валізах. Ми її відмовляли, як могли. Квітень тільки почався. Десь ще сніг лежить, та й дощі зараз зарядять. Але вона нас не послухала. Довелося її відвезти на дачу.
Але вже через тиждень вона нам подзвонила і просила приїхати за нею. На дачі було сиро і холодно. На городі неможливо було працювати через затяжні дощі. Зять відразу сказав, що він туди не поїде. Минулого разу ледве вибрався, машина застрягла не на жарт. Та до того ж їхати треба на вихідні, тому що в робочі дні ми за світло туди не доїдемо, а в темряві по такій дорозі їхати небезпечно. Так і зробили, вирішили дочекатися вихідних. Маминому життю і здоров’ю нічого не загрожує, може і почекати. Але це буде вже востаннє.