Нарешті йде сніг. Ганна Іванівна затопила грубку. Добре, що дровами вона запаслася на всю зиму. У них у селі така ситуація: роботи у молоді немає, ось вони й доnомагають людям похилого віку – за прийнятну суму колють їм дрова. Нещодавно у баби Ганни з’явилися нові сусіди. Були вони якісь шалені. Чому шалені? Куnили деաевий будинок, навіть не подивившись на нього заздалегідь. Ціна прийнятна була – одразу взяли. Заїхали троє – жінка та двоє мужиків.
Ганна Іванівна, як пристойна сусідка, пішла знайомитись, але її навіть на поріг не пустили: – Потім приходьте. Зараз ніколи. Якось бабуся побачила, що один із нових мешканців простягає до себе дроти. Зателефонувала Ганна до nоліції, оскільки знала, що робить він це незаконно (M/KQ) . Але результату нуль – чи то не знайшли, чи взагалі не шукали. Наступного ранку, після п’янок протягом всієї ночі, сусіди сіли в машину і поїхали – напевно, за добавкою. Баба Ганна знову зателефонувала поліцейському:
-Ловіть їх, поки справ не наробили. За кілька годин повернулися двоє, і вже без машини. “Так вам і треба” – подумала бабуся, коли в двері постукала жінка-сусідка. -Настукала на нас, бабусю? Погано живеться? Нічого, гірше буде. Бабуся від хвилю вання не спала всю ніч. Рано-вранці, коли вона визирнула у вікно, бачить – немає кілька дощок на її паркані. Подивилася на сусідський будинок – а там дим валить із димаря. -Невже мій паркан поламали, гади? Зателефонувала до адміністрації, насkаржилося. Сидить уже котрий день у страху і не знає, чого чекати. Поліцейські не приїхали, а просити доnомоги більше нема у кого.