З дитинства у мене перед очима був єдиний приклад – моя мама. А точнее — її страждання. Батько пішов від неї і від мене, коли мені було всього 8 років. Мама тоді винуватила у всьому саму себе, тому що вважала себе недостатньо гідною батька. Вона постійно говорила мені, що потрібно прагнути до ідеалу, щоб усім догодити. Тому я намаrалася слухатися маму, щоб у майбутньому ніхто мене не кинув і не пішов. У школі я допомагала тим хлопцям, які мене ображають. Я мила підлоги після уроків, щоб вчителька мене похвалила.
В університеті я познайомилася з Максимом. Він був повною протилежністю мене. Макс жив так, як йому зручно і як йому подобається. Він міг всю ніч гуляти в клубі, не телефонувати батькам, взагалі нікому не допомагати. І мене привабило те, що він зможе навчити мене радіти життю також, як і він. Дурні думки були.Я вийшла за нього заміж. І стала робити все для родини, а Максим сидів вдома. Я все чекала, що він знайде роботу, яка йому подобалася, але час минав, а нічого в житті не змінювалося. Я встигала працювати на двох роботах, щоб купити у будинок кращі продукти. Навіть бігала в село до бабок, щоб у них купити свіжі овочі. І все заради Максима, щоб чоловік харчувався добре.
Втомлена після роботи я прибирала вдома, щоб Максиму було приємно знаходитися. Я одна стежила за нашою донечкою, бо Максим сказала, мовляв я мати, я повинна її виховувати. Я всю себе віддавала в ці відносини, давала чоловікові гроші на його гулянки з друзями. А потім з’ясувалося, що у Максима є молода kоханка, яка любить тільки себе і ставить себе на перше місце. Максим навіть брав у мене гроші, щоб тій коханці квіти купувати, без них вона з ним не починала розмову. А мені за стільки років життя навіть букетика не купив… я подала на розл учення.