Я вийшла заміж зовсім молодою. Не звертала увагу на матеріальне становище. Заkохалися, зустрілися і одружилися. Мій чоловік наполягав на тому, щоб ми жили в селі.
Там є будинок, який дістався у спадок від бабусі. Квартиру знімати дорого, іпотеку брати тим більше. Однак я не хочу жити далеко від міста, роботу знайти буде ще складніше. Ми в шлюбі вже чотири роки. У нас є син. З грошима часто виникають проблеми. У мене з кар’єрою все було добре, на відміну від чоловіка.
Коли я пішла в декретну відпустку, ми зрозуміли, що чоловік не потягне на собі всі витрати. Ось він і вмовляє мене переїхати, замість того, щоб знайти гідний заробіток.
Але це навіть будинком назвати складно, хатинка на курячих ніжках. Опалення відсутнє, ремонт огидний. Води немає, ванни теж. Підлоги скриплять, ніби зараз проваляться. На кухні немає навіть раковини. Все дуже старе і кволе. Більше десяти років ніхто не був там. У будинку дуже холодно і волого. А у нас ще й дитина маленька на руках. Коштів для облаштування у нас, звичайно, немає. А працювати де будемо? Він хоче займатися городом, але я абсолютно не розбираюся в цих справах, та й він ніколи не пробував.
Мені в цілому нецікава сільське життя. З цього приводу у нас виникає багато сварок. Він шукає легкий шлях ось і загорівся цією ідеєю і не хоче слухати мене. Не знаю, скільки це може тривати, Швидше за все, мої нерви не витримають, і я просто поїду до своїх батьків. Нехай він живе в своєму селі, якщо нічого більше не може.Там немає нічого хорошого для життя. Я не хочу жити в жахливих умовах, відчувати дискомфорт. А все тому, що він не може і не хоче знайти роботу.