У мене була найкраща подруга, ми з нею з першого класу сиділи за однією партою та дружили. Коли мені батьки подарували новий рюкзак, а такого ні в кого не було в школі, то Ліда розлила нібито випадково фарбу. Так, що він уже став непридатним для користування.Через кілька років вона знову зробила мені лихо. Я закохалася у 7 класі, і вона знала всі мої секрети. Так вона тому хлопцеві всякі гидоти про мене наговорила, що він навіть перестав зі мною вітатись. А я не знала про це.
А коли ми закінчили школу, я вступила до столичного університету, бо добре вчилася. Ліді вдалося вступити до технікуму в нашому містечку. Вона одразу вискочила заміж і народила дітей, а я залишилася в столиці, знайшла престижну роботу і навіть взяла квартиру в іпотеку.Коли я їхала до своїх рідних, то ми з нею зустрічалися, а вона так по-хамськи поводилася і жарти якісь недоречні постійно на мою адресу озвучувала. Я подумала, можливо, у неї критичні дні і не подавала виду.Коли ще раз вона так повелася, я ще раз припустила, що раптом у неї проблеми в сім’ї і встала не з тієї ноги.
А коли я вийшла заміж і наступного приїзду була ваrітна, так вона вже на той час встигла розлуч итися і ростила двох дітей сама. Знову вона була груба і жартувала, що мені не подобалося зовсім. Я не терпіла і висловила їй.А вона почала дорікати мені, що в мене з дитинства було все, а їй нічого не дісталося. Мої батьки були дбайливі та люблячі, а її випивали; я заkохалася в хлопця, який їй подобався, а він не звертав на неї уваги.Я змогла вступити до ВНЗ, а вона до технікуму, та й вийшла невдало заміж. Я спробувала достукатися до неї і дати зрозуміти, що все життя не буває просто так.А почуття заздрості – руйнівне, їй треба позбутися його. А вона махнула рукою та пішла. Ось і настав кінець нашій дружбі.