— За що мені це? Я виростила Діму, зараз йому вже 12. Думала, що в мене з’явиться більше вільного часу, але дочка зробила «сюрприз».
Лілія була дуже засмучена. Вона була вже не молода – 55 років.- Щоправда? Ірина повернулася?- Їй скоро народ жувати. Повернулася вона з пузом.– І від кого дитина- Я не знаю. Вона, певно, теж не знає. Нічого вона не має, ні квартири, ні роботи. Заваrітніла, не зрозумій від кого, прибігла до мами знову. Та сама історія, що 12 років тому…
Ірині було 30 років, проблеми із нею були завжди. Вона поrано вчилася у школі, постійно крутилася у сумнівних компаніях та завдавала матері неприємностей. У 18 років заваrітніла. Мати рекомендувала позбавитися дитини, але Іра категорично відмовилася. Іра, погравши в матусю півроку, поїхала у невідомому напрямку із черговим «коханням усього життя». Вона обіцяла забрати дитину, але не з’являлася 12 років.- Вона зовсім не цікавилася життям хлопця? — Запитує Лілію подруга.- Вона лише раз подзвонила.- Чудова мати, нічого не скажеш.
Лілії було нелегко ростити онука, він часто хвоrів. Багато ночей вона не могла очі зімкнути, доглядаючи дитину. Лілія, змушена була часто пропускати роботу, зрештою її втратила. Її відправили на пенсію завчасно.Онук підріс, і життя Лілії трохи налаго дилося. Він непоrано навчається у школі, часто не хвоrіє. Здавалося, що життя налаго дилося, але раптово з’явилася Іра, і надії на спокійне життя впали.- Можливо, це моя вина. Якось не так я її виховала і змушена долати наслідки. Але цього разу я їй суворо сказала, що немовля виховувати не буду. Не збираєшся сама? Здай у дитбудинок. Я не молода і не працюю. Я не потягну ще одну дитину.
Лілія була серйозно налаштована.- Ти справді готова до того, що твій онук опиниться в дитбудинку?- Я що ще робити? Я не можу виростити ще одного.Звичайно, віддавати дитину до дитбудинку — це погано. Але що робити у такій ситуації?