У п’ятнадцять я подружився з однією дівчиною з нашого району. Вона була дочкою убогих батьків. Батько зовсім нещодавно пішов із життя, а мати пила і не звертала уваги на рідну дочку. Познайомилися ми в дуже незвичайних умовах, коли сусідку ображали старшокласники, обзивали сиротою, я, як справжній чоловік, захищав її і частенько отримував по морді. Ми разом обідали в їдальні, гуляли після уроків, але одного разу подруга просто зникла, тижнями не приходила в школу. -Мам, а де наша сусідка? – Її забрали в дитячий будинок. А ти не знав, що у неї недавно мати теж відійшла в інший світ, інших родичів, наскільки я знаю,
у неї немає. І тільки тоді я зрозумів, що шалено люблю її, але зустрітися з нею, зізнатися у почуттях мені вдалося тільки після армії. Але було вже дуже пізно. Вона жила в квартирі матері з чоловіком і однорічним сином. Я вирішив переїхати в інше місто, знайти там роботу і забути нарешті сусідку, але всіх дівчат, з якими я зустрічався, порівнював зі шкільною подругою. Одного разу мені зателефонувала мама, сказала, що у неї виникли проблеми зі здоров’ям, попросила приїхати. Через тиждень вона вже відчувала себе набагато краще, але я вирішив
поки що втриматися, особливо, коли дізнався, що любов всього мого життя залишилася без чоловіка. У мене з’явився шанс, і я вирішив скористатися ним. Я кілька разів допомагав їй то полагодити кран, то донести важкі сумки. З дитиною ми відразу ж порозумілися. Так і почалася наша історія кохання. Зараз ми разом, виховуємо її сина від першого чоловіка, а другий на підході.