Сидів дідусь Степан на своєму ганку і спостерігав за двома маленькими дівчатками, які грали в сусідському дворі. Їм було років десь 5 або 6, вони бадьоро бігали і грали в м’яч. Дивився він на них, слухав дзвінкий сміх і думав про своє життя. Тут десь могли його внучки бігати у дворі, Якби колись він вчинив по-іншому. Вина важким вантажем лежала на старечих плечах. Він давно пошкодував про свій вчинок. Коли вони з Галею одружилися. Степан відбудував великий, двоповерховий, затишний будинок. Його будинок став найкращим в селі. Потім з’явився у них син Іван. Коли Іван виріс, то сильно закохався в сільську дівчину Юлю.
І не дивно, красивіше дівчати знайти було неможливо. Доглядав він за нею півроку, квіти дарував, до будинку проводжав. Дівчина теж в нього безоглядно закохалася. Іван про свою подружку батькам не розповідав, збирався зробити сюрприз. Після року стосунків зробив Юлі пропозицію руки і серця. Коли дівчина погодилася, попросив так само її руки у її батьків. Отримавши батьківське схвалення, повів наречену знайомитися зі своїми батьками. Коли Степан побачив сина під руку з Юлею, вибіг з дому і став кричати: — Кого ти в дім привів?! Ти знаєш, хто її батько?! Він сидів у в’язниці. Я не стану родинні зв’язки з кримінальником заводити.
Хіба я для цього побудував такий будинок? Не бувати її ноги в нашому домі. Шукай нормальну наречену! Іди і з нею не повертайся! Юля не стала дослухувати образи на свою адресу, вирвавшись з обіймів Івана, втекла, намагаючись піти якомога далі від цього недружнього місця. Іван ще хвилину осудливо дивився на батька, а потім відправився слідом за Юлею. Через надлишок хвилювання він різко вискочив на вулицю, не помітивши під’їжджаючу машину. Сталася трагедія. Юля, обнявши тіло Івана, плакала на похоронах. Через кілька років пішла слідом і Галина, не витримала втрату єдиного сина. Так Степан залишився один. Будинок перестав приносити йому радість.