З моєю сусідкою ми потоваришували давно. Довгі роки були співрозм овницями та навіть подругами. Дружба почалася з пологового будинку та наро дження дітей із різницею у кілька годин. Вона наро дила сина, а я – дочку.Ми разом прогулювалися з візками, разом грали з дітьми, разом збиралися до саду та школи. Ми потоваришували 40 років тому. Багато побачили разом. Я дуже кохаю її.
Вона була своєрідною матір’ю. Сина ростила одна, цілими днями працювала. Вона не мала часу дбати про сина. Вона рано йшла на роботу, а її син самостійно йшов до дитячого садка.Ми з чоловіком дуже дивувалися. Я пропонувала вранці з донькою відводити, то вона відмовлялася. » Великий вже, нехай звикає», — говорила подруга.
А на все літо до табору відправляла. Готувала вона великою каструлею, ставила в холодильник і не морочилися щодо цього. Буде голодним – з’їсть. Так рік у рік, перебуваючи в таборі, хлопчик багато чого навчився: у хлопця були золоті руки.
Після школи та армії він пішов у бізнес. А зараз хлопець володіє заводом, купив квартиру, дачу та машину, одружився. А як мати любить! Квітами, подарунками задарює, грошей постійно дає, відпочивати возить. Душі в ній не чує.А ось у нашій сім’ї все навпаки (M/K) : дочка, яку ми балували та плекали, була на нас в образі. Все її дитинство пройшло в достатку. Вона ні чого не потребувала, росла в розкоші, але зараз нічого не цінує, все їй не до душі, постійно в образах на нас.І дивно, що майже всі дівчата такі. Ось сусідський син обожнює мати, за все вдячний їй, а моя дочка іноді навіть тижнями не розмовляє зі мною.