Я виросла у великій ро дині, у мене було шестеро братів і сестер. Зрозуміло, що на нас, старших, були клопоти по дому і нагляд за молодшими. А також робота на городі у бабусі в селі. Саме там, у бабусі, вже навчаючись в коледжі, я познайомилася з Павлом. Він так само приїжджав на літо до бабусі. Ми швидко подружилися, а потім і полюбили один одного. Його бабуся, Ольга Захарівна, регулярно обсмиkувала нас, ла яла, дорікала в безсор омності. Ми намагалися зустрічатися подалі від її очей. Але одного разу вона піднесла нам з Павлом сюрприз. Одного разу, коли ми сиділи на лавці біля її будинку, Ольга Захарівна покликала нас в будинок, пити чай.
— Ти, онук, одружитися з Анною збираєшся? — запитала вона Павла. Той аж чаєм поперхнувся від несподіванки. — Чого очі вилупив? Або питання незрозуміле? — продовжила бабуся. — Зрозуміле… — А чого не відповідаєш? — Звичайно збираюся. Анна, ти заміж за мене підеш? — звернувся до мене Павло. — Піду, — збентежено відповіла я. — Ось і ладунки. — Розсміялася Ольга Захарівна. — А жити де думаєте? На нашу думку було зрозуміло, що про це ми ще не думали. На пару хвилин настала тиша. Не дочекавшись від нас відповіді, Ольга Захарівна запропонувала нам план дій: — Завтра поїдемо в місто. Спершу підемо в ЗАГС, подасте заяву, потім підемо до нотаріуса і переоформимо на вас свою квартиру. А як розпишетесь, так і станете там жити.
Домовилися? Паша схопився і почав цілувати бабусю. — Звичайно, ми згодні, бабуль! — вигукував він… Мама, дізнавшись про моє заміжжя і квартиру, дивно повела себе. Вона задумалася. — Ти квартиру віддаси братові, їм, з двома дітьми, важко жити в одній кімнаті в гуртожитку. А самі будете жити в його кімнаті. Вона все життя командувала нами. Звикла до покірливого підпорядкування. — Не ти квартиру подарувала, не тобі нею розпоряджатися, — твердо відповіла я… Брат, дізнавшись про цю розмову, відреагував нормально. Привітав, побажав щастя і порадів за таке вдале вирішення квартирного питання.