У моєму житті настали важкі часи. Через 6 років шлюбу ми з чоловіком вирішили розлу читися. Рішення було непростим, та й зараз нам нелегко. Колишній чоловік всю провину за ситуацію, що склалася переклав на мене. Начебто все було добре: наро дився син, налагодився бізнес. Що ще потрібно для щастя? Після розлу чення збираюся сина залишити з ним, за що чоловік мене прозвав зозулею.
Ставлення чоловіка різко змінилося по відношенню до нас: став холодним і відстороненим. Я виправдовувала його, думала, що на нього впливають проблеми на роботі. Як з’ясувалося, у нього з’явилася kоханка, яка витягла його з сім’ї. Не знаю вже, чим вона його прив’язала, тільки я вже нічого не змогла вдіяти-він був невблаганний. Просити Його залишитися я не стала. Не буду ж на колінах стояти. Не хотів зберігати сім’ю, сам подав на розлу чення, був налаштований рішуче.
Я зібрала речі і пішла в невідомість, а чоловік залишився з усім нашим нажитим майном. Встиг підготуватися. Відсуджувати щось не має сенсу: у нього зв’язки. Але головна моя проблема, що я ніде не працюю і не зможу нас з сином забезпечити. Я все сімейне життя була зразковою дружиною, тільки чоловік не оцінив. А зараз про сина думати і утримувати не хоче. На всі мої слова у нього тільки одна відповідь:»Ти огидна мати, раз його не забираєш з собою».
А як нам жити, якщо нема на що? Навіщо дитині зі мною поневірятися по знімних квартирах? Батьки чоловіка теж допомагати не хочуть: зраділи, коли дізналися про розлу чення. Завжди мене ненавиділи. Але тільки в чому завинила моя дитина, що батько не хоче про нього піклуватися? Я розумію, що вся тяжкість лягла на мене і я не маю права опускати руки. Не повинна і не буду. Тільки от не можу зрозуміти, за що це нашій родині? За що це мені?