Пам’ятаю, як погано моя сім’я жила у моєму дитинстві. Батько завжди був на заробітках, але в будинок гроші чомусь не приносив. Нам доводилося красти овочі у сусідів. Ми із братом просто були голодними. Нас у сім’ї було четверо, а мама воліла віддавати кашу молодшим дітям, щоби вони не хворіли. Ми знали, що злодійство щось погане, але просто не могли встояти. По сусідству з нами жив старий дідусь Іван, взагалі він був свар ливою людиною.
Доля в нього не найкраще склалася, дітей не було, а дружини рано не стало. Ми дуже боя лися, що він нас зловить на місці злочину. Іван Петрович швидше за все знав, що ми в нього крали. Він став ніби спеціально залишати відра з різними овочами і фруктами недалеко від нашого паркану. При цьому, коли ми зустрічалися, він вдавав, що нічого не відбувається, хоча ми періодично спустошували ці відра. Зараз я згадую ті часи із деякою ностальгією.
Дідусь Іван був дуже доброю людиною. Фактично він нас підгодовував і нічого не просив натомість. Моїх батьків він недолюблював при цьому, точно не знаю, через що, але вони колись з моїм батьком nосварилися. Це не заважало йому закрутки всякі підкладати під огорожу, щоб ми забрали. Я думаю, що без його доnомоги ми не вижили б узимку. Діда Івана давно немає, але я не перестаю його згадувати.