В нашому житті багато важливих моментів. Один з них — поява онука. Раніше я думала, що бабуся і дідусь — це люди, які нічого не роблять.Сидять на пенсії, відпочивають і няньчать онуків. Але в сучасному світі реалії трохи інші. Зараз бабусею можна стати і в тридцять п’ять років. Нам з чоловіком було п’ятдесят п’ять, коли ми отримали новий статус.
До пенсії було далеко, ми працювали шість днів на тиждень. Вихідний йшов на домашні справи. З народженням онука вільного часу взагалі не було. Зараз Антону вже майже п’ять років.Я думаю, що найсkладніший вік вже пройшов. Зараз він сам їсть, одягається, говорить розумні речі. Я робила все, щоб частіше бачитися з хлопчиком. Відпрошувалася з роботи і їхала до невістки.Останнім часом вони самі привозять онука до мене. Мені, звичайно, хочеться їм допомогти, але у мене немає часу. Але з-за моєї доброти вони сіли мене на голову. Я працюю до дев’ятої вечора.
Всі мої домашні справи залишаються на неділю. У мене немає часу на відпочинок. Лише у мріях похід по магазинах з подружками. Тепер з дитиною взагалі немає часу. Дачу взагалі закинули, вже місяць там не з’являємося.З Антоном туди небезпечно йти. Гуляємо ми з ним рідко. В основному він хоче на дитячий майданчик або в парк атракціонів. Однак грошей мені не завжди вистачає на його бажання. Я намагалася ввічливо натякнути батькам Антона, що це вже перебір. Запропонувала чергувати тижнями. Один у мене, інший — у другій бабусі. Взагалі, звичайно, треба батькам самим займатися своїми дітьми.Вони теж працюють і мало бачать Антона. Моя думка стало для них чимось жахливим. Хлопчика тепер взагалі не привозять до мене, дзвонити перестали. Тепер Антон буває тільки в другої бабусі.