У молодості я мала досить романтизований погляд на сімейне життя, і було обмежене уявлення про своє призначення. З віком розумієш, що жінку люблять далеко не за хазяйновитість. У суспільстві є наївна думка, якщо жінка добре організує побут, то сім’я буде щаслива. Але все набагато складніше.Чоловіки оглядаються у слід ефектним жінкам, а не домогосподаркам. Смачна їжа, чиста квартира – це , звичайно , добре, але із пристрастю та любов’ю має мало спільного. Жінка має бути цікавою, щоб підтримувати вогник почуттів у стосунках.Я зрозуміла це нещодавно, коли помітила, що моя праця сприймається як щось само собою зрозуміле. Зручна безкоштовна домашня прислуга.
Чоловік їсть приготовлений мною сніданок, дякує та постійно заглядається на доглянутих жінок. Він навіть не соромиться флі ртувати з ними у моїй присутності. Я розумію, що йому абсолютно не цікава. Цілий день я сиджу вдома і займаюся господарством.Чим я можу його зацікавити? Новим рецептом? Приkро, що я усвідомлюю проблему, але не бачу рішення.Я добровільно погодилася на роль домогосподарки і тепер пожинаю наслідки.
Якоїсь миті з коханої жінки, яку цінують, я перетворилася на посудомийку, стиралку та прибиральницю в одній особі. Мене навіть власні діти не шанують. Дочка заявила, що хоче бути схожою на маму однокласниці, яка не вдома сидить, а успішна бізнес-леді.Мені було дуже прикkро. Діти вже дорослі та скоро з’їдуть. Мені ст рашно уявити, що буде, коли ми з чоловіком залишимося одні. Він може і прийти додому, адже тут зовсім нудно. Навіщо я так багато часу й приділяю домашнім справам, коли це зовсім не цінується? Мені хочеться плаkати від безвиході, але я не знаю, що робити.