— Діна, ну давай вже другу дитину заведемо. Ти ж сама знала ще з весілля, як я мріяв про сина і про велику сім’ю, з двома-трьома дітьми. Зарплати моєї достатньо, щоб ще одного завести, дах над головою є, місця в будинку достатньо, — переконував свою дружину Коля.А Діна, навпаки, дитину ніяк не хотіла. Вона з самого народ ження первістка не відчувала ніякого розчу лення або щастя материнства. Вона просто хотіла хоча б ніч поспати в тиші і спокої, а не кожні пів години вставати до плачучий дочці. Стерпіти ще одну дитину вона просто не могла.На жаль для Діни, навіть Ніна, її близька подруга, не поділяла її точку зору з приводу другої дитини.
— Дін, скажи, ти в своєму розумі? Всі нормальні сім’ї заводять мінімум двох дітей. Тим більше у вас є можливість утримувати і другого, і третього, і четверту дитину. Та й твоїй доньці рідна душа в майбутньому не завадить. Подумай про неї, а потім подумай про Колю. Тобі ж 35 років цього року виповниться. Або зараз, або ніколи. Проти Діни встала навіть зовиця. — Мила, ось я, наприклад, цього року вже другого нар0джу. Описати своє щастя словами я не можу. Діти-квіти життя. Чим їх менше, тим життя нудніше. А хто тебе в старості забезпечувати буде? Дочка вийде заміж, і, вважай, немає у тебе дитини.
На Діну тиснули з усіх боків, але вона все стояла на своєму. Вона не могла забути всі страждання, через які вона пройшла, щоб народити дитину, і всі страждання вже після пол огів. На всі ці вимоги Діна відповідала, мовляв, дитину народжуєте і виховуєте не ви, ось і хочете собі ще одну іграшку. Але ж дівчину зрозуміти можна. Чоловік навіть не допомагав особливо з донькою. Він і підгузки міняти не може. Тільки після роботи іноді няньчився з донькою, а так боявся залишатися з нею наодинці.