Ця історія про мене. Про те як в 10 років, я залишилася без мами. Мене виховував мій дідусь, і після того як мами не стало, він був найближчою мені людиною. Він знав абсолютно все про мене, а я майже все про нього. Йшли роки я вже вчилася в університеті, це був четвертий курс. Дідусь вже був тоді літнім, він хво рів. Я пам’ятаю ті останні дні, які ми провели разом. Пам’ятаю, коли він подивився на мене, і попросив підійти ближче. — Внучка, поруч з нами живе жінка. Після сме рті бабусі, я всі ці роки допомагав їй, замість неї. Моїм останнім проханням буде, щоб ти допомагала їй. Вона друг нашої сім’ї.
Незабаром дідуся не ста ло. Я обіцяла дідусеві виконати його прохання. І я це зробила. Всі чотири роки я ходила до Алевтини Геннадіївни і допомагала їй. Купувала їй продукти, ліkи, готувала, прибирала для неї. У будинку я нечасто помічала жінку, вона приносила продукти, не роздягаючись віталася і тікала. Це була не моя справа і тому я не цікавилася хто ця жінка.
Незабаром Алевтини Геннадіївни не стало. У день її сме рті, вдома у неї були родичі, вони не були сумні, вони не сумували, вони щось шукали. Я, попрощавшись з Алевтиною Геннадіївною в останній раз, пішла з цього будинку і більше туди не поверталася. Вранці наступного дня, я помітила знайому жінку біля свого будинку вона чекала мене на лавці. Підбігла до мене: — Катенька, миленька. Ви повинні мене зрозуміти. Я сестра Алевтини. А це заповіт. У ньому говориться, що ви отримуєте все. І квартиру, і заощадження в банку.
Родичів у Алевтини не залишилося, ми з нею погано ладили. Але ви повинні увійти в моє становище, і відмовитися від спадщини. Я сказала, що спадок мені не потрібен, і вдень наступного дня ми вже стояли в банку. Я вирішила, що всі гроші переведу фонд для дітей. Сестрі Алевтини Геннадіївни я нічого не пояснювала. Якщо ж сама поkійна жінка не захотіла їй залишати спадок, значить, так потрібно було. Спадок був оформлений на мене ще рік тому, вона приймала це рішення не спонтанно.