Аня сиділа в кафе і їла свої улюблені тістечка перед роботою. За столиком навпроти сиділи дві подруги, які обговорювали якусь дівчину в Інтернеті: — Та ти подивися на її підборіддя, жах якийсь. — Гаразд ще підборіддя, а ось ніс-це біда якась, як їй не соромно взагалі з дому виходити ще й фотографуватися. Через ці коментарі Аня згадала своє дитинство. Вона згадала, як мама говорила батькові: «Наша Анька хоч красою не блищить, але може розумною буде». І потім все дитинство Ані довелося провести за книжками, мама хотіла зробити з дочки вундеркінда. Коли Аня пішла в інститут, то розуміла, що ніколи не стане такою витонченою і жіночною, як її однокурсниці, тому вона за вказівкою мами добре вчилася, щоб її любили за розум.
Подруга Ані поїхала у відрядження, і попросила її доглянути за котом і квітами, а то її чоловік часто забував полити квіточки чи погодувати кота. Тому Аня вийшла з кафе і попрямувала до квартири подруги. Вона зайшла додому, погодувала сонного котика і стала поливати квіти. Щось згадала добру пісню, стала наспівувати її, а потім і пританцьовувати. Сама не помітила, як на порозі з’явився чоловік подруги зі своїм другом Олегом. Аня розгубилася, спіткнулася об кота і вдарилася головою. Прокинулася вона вже в лікарні. Лікар її заспокоїла, сказала, що у Ані розтягнення і невеликий струс.
На столику біля її ліжка стояв великий букет білих квітів, а поруч був пакет. Аня відкрила пакет, а в ньому були фрукти і її улюблені тістечка. Аня подумала, що це від чоловіка її подруги, але ні. В квітах виявилася записка, вона була від Олега. Він запросив її на побачення, відразу, як тільки Аню випишуть з лікарні. Так у Ані з’явилася віра в себе і своє майбутнє.