У вихідний Поліна ходила торговими центрами. Вона переглянула модне вбрання в бутіках, випила в кафетерії філіжанку кави і сіла на лавку. Раптом якась незнайомка радісно кинулася до неї: «Поліно! Це ти!» — А ви хто? — Я Женя з десятого «Б». Невже так сильно змінилася? А ти майже така сама, як була і навіть краща! П’ятнадцять років минуло з того часу, як закінчили школу.
І ця гарна, сяюча щастям молода жінка була зовсім не схожа на довготелесе, нескладне дівчисько, шалено закохане у восьмому класі в десятикласника Микиту, кучерявого красеня-гітариста. Виявилося, що Женя заміжня саме за ним! — Та ти вся так і світишся! Відразу видно, що все добре! — Зараз добре! — засміялася Женя. Тільки довго я йшла на це щастя! Після школи Женя пішла працювати, потім вступила до інституту на заочний факультет. Жила удвох із бабусею. Але незабаром її не стало, і Женя лишилася сама. За кілька років вона несподівано зустріла Микиту. Від спільних знайомих дізналася, що він спився. У перервах між запоями підробляв співом у кафе.
Женя почала жити з ним. Витягала його із п’яних компаній, привозила додому. Принагідно доглядала за його старими батьками. Пізніше Микита влаштувався на завод слюсарем, вступив на заочний факультет у будівельний інститут. Але незабаром він закохався в молоду викладачку і пішов до неї, і Женя залишилася з його старими — не можна було залишити їх, безпорадних! Через рік кохання у Микити закінчилося, і він повернувся додому. Перед відходом із життя Ніна Олексіївна, його мати, взяла з Микити слово, що син одружується лише з Женою. Він не міг їй відмовити, і коли вона по мерла, вони розписалися. Тепер у Жені з Микитою ростуть два сини. Він виявився чудовим чоловіком та батьком. Живуть у тій же маленькій квартирці разом з його старим батьком, не багато, але дуже щасливо.