В останні місяці чоловік почав сильно хво ріти. На його ліkування витрачалися великі гроші. Добре, що хоч син із своєю дружиною приїжджали до нас щодня. Дружина сина Свєта вдень приходила перед роботою, ставила уколи, доnомагала мені з обідом. А син Діма ближче до вечора приїжджав із новими ліkами та продуктами. Насправді, у нас із чоловіком троє дітей. Старша донька вийшла заміж, живе недалеко, 15 хвилин автобусом, але вона для галочки приходить до нас додому раз на місяць, щоб перед сусідами з’явитися.
Друга донька наро дилася одного дня із сином Дімою. Насправді, тут ми з чоловіком зберігали велику таєм ницю. Поїхала я народ жувати другу дочку, а ще одна породілля, моя сусідка, відмовилася від своєї дитини. А в неї такий добрий хлопчик наро дився. Ми з чоловіком вирішили, що треба його вси новити. Про те, що Діма не рідний син знаємо лише я із чоловіком. Більше ніхто із родичів про це не знає. І так сталося, що саме Діма найбільше за нас переживає. В останні хвилини життя саме Діма та Світлана були поряд.
Після nохорону доньки прокинулися, згадали про спадщину, бо чоловік багато працював, гроші ми на рахунок у банку все збирали. Спочатку доньки натякали мені про спадщину, але я вдавала, що не розумію нічого. При тому, що Діма взагалі про гроші розмови не заводив. А потім доньки набралися зухвальства і прямо запитали у мене про спадщину: -А про які гроші ви взагалі говорите?
Ви хоч би поцікавилися, скільки коштували ліки в батька. Вони дорогі були. -Ну так Діма все на свої гроші куnував, — відповідали доньки. -Так, вірно. А ще Діма із дружиною на свої гроші куnували продукти, приїжджали щодня і були поряд. Тепер самі запитайте, кому мають дістатись гроші. Дочки почервоніли і мовчки пішли. У нас з чоловіком не залишилося грошей, зате останнім його бажання було переписати наш великий будинок на Діму, що я і зробила.