Бабуся в моїх спогадах знялася як добрий, світлий образ. А ось діда я пам’ятаю уривчасто, пам’ятаю різкий голос, запах поту та похмурий погляд. Від бабусі та мами я знаю, що у діда був дуже поганий характер. Він бабусю постійно кривдив і принижував. До дітей теж був суворий.
З віком вади його характеру лише загострилися. Він працював на залізниці. Щоранку вони з напарником обходили кілька кілометрів залізниці, виправляли вади. Робота була нелегка, бо доводилося багато ходити за будь-якої погоди.
Дід мав травму ноги, яку він ще в армії отримав. Вона нила у дощову погоду. Лікар йому порадив деякий час відпочити у санаторії. Лікарів дід поважав та слухався.
Тому повернувся додому, щоби зібрати валізу.
Дізнавшись про те, що дід їде на місяць, бабуся була у нестямі від радості. Адже можна цілий місяць пожити спокійно без докорів, стусанів, криків та об раз! Вона подружок усіх у гості запросила, щоб цю подію відзначити. Коли дід був удома, вона не могла нікого запрошувати, він не виносив гостей у своїй хаті.
Навіть родичів приймав неохоче.
А за два тижні прийшов лист, де розгонистим почерком діда було написано: »Я до тебе не повернуся, я йду до іншої жінки! Не чекай мене!» Бабуся мало не розплакалася від радості.
Відповідати вона нічого не стала. Боялася, що лист у відповідь може якось на його рішення вплинути. Вона нарешті почала жити спокійно.
Переробила будинок на свій лад. Дід був педантичною людиною з дивними заморочками. Вона після його від’їзду навіть якось помолодшала.