Я вийшла заміж за людину, в житті якої чільне місце має його мати. Вона подарувала нам гроші до весілля та сказала, що це внесок на машину рівно половина, а решту грошей мали додати ми. Незважаючи на те, що я хотіла з’їздити на медовий місяць, але все ж таки витратили на машину. Вона виховувала сина сама як диктатор. Все було за розкладом та режимом, він мав робити все за наказом мами. Досі він боїться її, як вогню. Коли ми одружилися, винайняли квартиру, не хотіли жити ні з нею, ні з моїми батьками. Якось свекруха повідомила, що виходе заміж за людину, старшу за неї на 12 років. У нього є велика квартира та машина.
Вона дала нам свою двокімнатну квартиру. Ремонту не було, сантехніка стара. Оформила вона документи на сина. Ми були вдячні їй та переїхали до двокімнатної квартири. Думали брати кредит на ремонт. Але моя колега напоумила мене, що продати двокімнатну та купити в новобудові трикімнатну, а кредитні гроші витратити на доплату. Це було правильно, тому що я вирішила народити другу дитину, а двокімнатна для нас була маленькою. Про це дізналася свекруха, зателефонувала з роботи і почала голосно кричати та обр ажати мене.
Я розуміла, чому вона так поводилася: тому що син виріс там – і цей дар від батьків. Я почала спокійно пояснювати, та вона й слухати не хотіла. Увечері вона приїхала до нас додому і пригрозила, що цього не допустить, що я все розрахувала, що коли у мене буде трикімнатна квартира, я виставлю її сина я за двері. Чоловік заспокоїв її і сказав, що ми не продамо квартиру, вона пішла. Я з дороги не буду звертати: нам дуже потрібна велика квартира.