Я вже склала собі розпорядок дня, написала які справи треба у городі зробити. І тут чую, що відчиняються двері, додому заходить мій 5-річний онук Дмитрик: -А це я прийшов до бабусі в гості! -Ну нарешті приїхали, я вас так чекала, — кажу я, видавлюючи з себе посмішку. Слідом за онуком додому заходить моя донька з 2-річною онукою на руках: -Мама, ми приїхали. Я подумала, що поки літо і не сильно жарко, краще діти у тебе на дачі побудуть. У тебе тут повітря свіже, нехай ягідки з грядок поїдять.
-Так, звичайно, радість-то яка, а я вас всіх так чекала. Насправді я взагалі не хотіла, щоб онуки до мене зараз приїжджали. У мене на цей тиждень були свої плани, а тепер через них доведеться закинути свій город. Тим більше, моїй молодшій онучці всього два роки, вона дуже примхлива і без мами важко залишається десь. -Мамо, а тобі Паша дзвонив? – запитала дочка. А Паша — це моя друга дитина, у нього теж своя сім’я, живуть з сестрою в місті. -Ні ще, а що-щось трапилося? -Не сталося, просто ми вирішили, що краще брати і сестри всі разом відпочинуть у бабусі, так веселіше дітям буде.
А то, що їм у нашому задушливому місті влітку робити. У Паші дочки старші за дітей моєї дочки. Старшій вже 8 років, а молодшій 6. Але все одно вони всі діти зі своїми характерами, якщо за кимось не встежиш, то почнеться kонфлікт. А якщо багато уваги дворічній внучці приділити, то старші і образитися можуть. Я не уявляю, як я переживу цей тиждень з чотирма онуками в будинку. У мене були зовсім інші плати, тепер все доведеться міняти. Вже краще б вони не привозили онуків, мені було б спокійніше… або просто я неправильна бабуся?