Є у нас родичі, з якими ми спілкуємось у соцмережах. Днями ми дізналися, що їхній молодший син – Пашка, вступив до університету. На іспитах отримав високі бали, тож батькам платити за його навчання не доведеться. От уже справді, добрі діти стають добрими людьми. Пашею батьки пишалися завжди, на відміну від його старшого брата, який і дитиною був проблемним. Що з ним зараз ми точно не знаємо. Батьки намагаються про нього не казати. Очевидно, похвалитися нема чим. Я пам’ятаю Кирила підлітком, зі злим поглядом з-під брів. Років десять тому, на Новий Рік поїхали ми до них у гості.
Зустріли нас господарі дуже тепло. Нагодували, показали кімнату, де ми мали провести майбутні дні. Як тільки ми трохи відпочили, Пашка зголосився показати нам будинок і все їхнє велике господарство. Кмітливий був хлопець і дуже ввічливий. Увечері ми всі зібралися на кухні, ліпити пельмені. Було досить приємно, сидіти так усім разом за нехитрою розмовою і ліпити пельмені. Ми з господинею розкочували тісто, Пашка взявся вирізати з нього коржики чашкою, а чоловіки ліпили пельмені. Не було лише старшого сина. Він з’явився трохи пізніше і почав спостерігати за нами з нахабною усмішкою на обличчі. Батько звелів йому вмитися та приєднатися до них. — Що я лох, чи що? Тільки такі нікчемні люди, як ви, готують їжу самі.
Дядько Діма так розлютився, що схопив зі столу качалку і кинувся на сина. Не знаю, чим би це скінчилося, якби я не встигла стати між ними. — Пішов геть звідси, — процідив крізь зуби дядько Діма. Кирило пішов. Зневажливе вираження його обличчя за цей час анітрохи не змінилося. І де він цього набрався? Зневага до домашньої куховарки, втім, не завадила йому, вплітати наші пельмені в обидві щоки. Я ось думаю, чому дядько Діма так різко прореагував? Адже Кирило був лише підлітком. Але й звинувачувати його у неправильному вихованні сина теж не можу, адже Пашу вони виховали як слід. І як так вийшло, що в одній і тій самій сім’ї виросли такі різні пацани ?