Подзвонила мені свекруха з питанням, коли ми їй борг збираємося віддавати. У сина вона питати не буде, тому що у того брати нічого. Вона мені каже: «Hоботи у нього немає, на відміну від тебе. Та й мене мало це цікавить». Вона навіть запропонувала мені здавати мою квартиру і ці гроші віддавати їй. Але ж у нас є 5-річна дочка. Я навіть не змогла побути в декретній відпустці, так як повинна була допомагати чоловікові заробляти. Добре, що чоловік допомагав мені: грав з дочкою, прибирався в будинку і був добрим, турботливим батьком і чоловіком. Але з роботою у нього не виходило: заробляв мало, з роботодавцями не щастило — то кидали на гроші, то звільняли без причини, то роботи не було, і він цілими днями сидів удома. Зараз був саме такий період.
Чоловік сидів вдома і шукав будь-яку роботу, щоб хоч щось заробити. Всю сім’ю утримувала я. Купувала продукти, оплачувала комуналку, кредити на мені. А борг свекрусі від ремонту залишився. У чоловіка є старший брат, який в колонії сидить, і свекруха свою квартиру продала, пішла жити до матері, а ці гроші розділила між синами. Ми додали на цю суму і купили двокімнатну, але в жахливому стані, і довелося позичити у свекрухи кругленьку суму на ремонт.
Тільки тоді у чоловіка була робота, а зараз немає, але так як скоро її синок з в’язниці повинен вийти, вона думає, як буде його утримувати, ось і вимагає, щоб я свою квартиру здавала. «Якщо створили сім’ю-викручуйтеся як хочете», — каже вона. Виходить, що я повинна більшу частину зарплати віддавати свекрусі, рештою закривати іпотеку. Тільки от від цих боргів буде страждати моя дочка. Не мені ж одній все це нести, нехай і чоловік думає про це…