Ситуація у мене не з легких. Життя поставило перед складним вибором. Справа в тому, що мій син Денис купив ще вісім років тому одну ділянку. Два роки ця місцевість залишалася зарослою і пустувала. Потім вони з невісткою накопичили трохи грошей і заклали фундамент будинку. Потім будівництво знову затягнулося на рік. Їм довелося продати двокімнатну квартиру в центрі, проміняти на кімнату в пошарпаному гуртожитку, щоб ппробудувати перший поверх.
На жа ль, маленький будинок, щоб відразу переїхати, вони не хочуть, у них губа не дура, розраховують на хороми. Зараз живуть у тісноті з дитиною і будують грандіозні плани. Не знаю чому, але кредит на будівництво їм банк не дає. Будівництво знову зависло. Це вже класичний довгобуд. Відчуття, що вони ніколи його не закінчать. Вони вже кілька років тільки про будівництво і говорять. Коли приходять до мене в гості, всі розмови тільки про це. Обговорюють свої плани і справи.
Варто мені заїкнутися про своє здо ров’я, як розмова відразу загасає. Не цікаві їм мої старчі проблеми. Я давно здогадувалась, що вони рано чи пізно запропонують мені продати квартиру, щоб добудувати другий поверх . Але вони запропонували це недавно. У мене гарна двокімнатна квартира недалеко від центру. Чесно, мені допомогти їм хочеться, але душу мучать сумніви. Вони кажуть, що після я буду з ними жити, але я не впевнена, що будинок вони добудують. Плани у них ого-го! Мені шкода, що син та онука туляться в гуртожитку. Але де мені жити потім? З ними я не поміщуся. Вони пропонують переїхати мені на дачу, але там немає елементарних умов для життя: ні води, ні газу, ні опалення. Я жінка стара, зі своїми хворобами там довго не протягну, адже будівництво їх може затягнутися ще на кілька років.