Нещодавно у мене був ювілей. Мені виповнилося 30 років. У мене відмінний чоловік, двоє дітей.Коли діти сплять ввечері, я зазвичай сиджу в Інтернеті.Мені захотілося розповісти свою історію. Більше мені нема з ким поділитися, нікому душу вилити. Мій чоловік працює цілими днями, мама живе далеко, а у кожного з моїх приятелів свої інтереси і захоплення. Хтось може подумати, що ніщо не заважає моєму щастю: мої діти здорові, чоловік відданий, у мене є своя квартира і навіть машина. Я мріяла стати ліkарем.
Мені подобалася професія-пластичний хірург. З першого разу вступити в ме дичний мені не вдалося, і я влаштувалася підробляти санітаркою в поліkлініку. Чоловік стверджував, що допоможе мені вступити, так як у нього впливові друзі. Він підписав заяву про звільнення тільки після того, як дізнався про мою ваrітність. Найкращим виходом, як я вважала, було позбутися дитини. Але мама вмовила мене не робити цього, і в 19 років я стала мамою. Було очевидно, що мені доведеться поставити хрест на роботі ліkаря.
Моя дитина часто хворіла і потребувала турботи. Я пішла працювати продавцем в місцевий продуктовий магазин, коли моя дочка стала ходити в дитячий сад. Через деякий час один з моїх частих клієнтів почав залицятися до мене, надсилати квіти. Потім я задумалася про те, щоб знову продовжити своє прагнення здобути вищу освіту. Але це не вийшло, так як знову завадила ваrітність. У мене народився син. І ось моя мрія так і залишилася мрією. Звичайно, мені нема на що скаржитися, діти у мене чудові, а чоловік – відмінний. Але немає самодостатності. Я відчуваю себе прибиральницею і нянею, яка все життя буде варити борщ і народжувати дітей.