Кирило прокинувся рано-вранці, прийняв освіжаючий душ, зробив собі каву з печивами, присів на диван і збирався весь день провести, сидячи там же. Звучить жа хливо, можливо, але насправді Кирило справжній роботяг. Шість днів на тиждень у нього робітники, причому він не звичайний офісний планктон, працює він начальником усього відділу, тож роботи хоч греблю гати. Зміну Кирило закінчує зазвичай о 12. Хоча його організм і звик до таких навантажень, все ж таки він теж звичайна людина, і відпочинок потрібен і його організму для відновлення.
І ось, ліг Кирило на диван, увімкнув телевізор, як раптом несподівано почувся стукіт у двері. На гостей він не чекав, тому вони й несподівані, ким би вони там не були. Подивився Кирило через вічко, а там дівчина молода та незнайома. Кирило відчинив двері, як раптом дівчина, побачивши його, посміхнулася, і спитала, чи пам’ятає він її. Ось тільки Кирило в житті її не бачив, тож відповів, мовляв, ні, не пам’ятає. Незнайомка була готова до такої відповіді. Вона сказала, що вона дочка Алли, і тут на Кирила наринули спогади.
А все сталося кілька десятків років тому, коли Кирило ще навчався в універі. Був він хлопцем, як і в наші часи, серйозним, працьовитим, але, як і решта хлопців у його віці дурним і наївним. Кирило мав багато друзів, різноманітні хобі, збирався стати стоматологом. І, як хлопець у його віці з непоганою зовнішністю, у нього була дівчина, Алла, нижча за нього зростом і старша на рік. Вони зустрічалися довго, тільки розлу чилися через одну сварkу, яку затіяла Алла, як вважав Кирило.
І ось до Кирила прийшла його дочка від Алли, яка терпіти його не могла, чого не сказати було про саму дочку. Батько з донькою мило побалакали, Кирило багато чого розповів про них з Аллою, про ті роки, і хоч і йому не вдалося побудувати сім’ю з Аллою, його двері були завжди відчинені для його дочки, адже вона навіть схожа була очима на Кирила, а губами і носом — на матір, безперечно.