Все моя життя з моїм чоловіком було суцільною проблемою. Ми познайомилися, коли у нього було купа проблем. Він не був особливо багатим, і батьки його хворіли. До того, як ми одружилися, пішла з життя його матір, а після того, як ми одружилися, його батько дуже серйозно захвоrів і довгі роки нам довелося доглядати за ним. Його батько не міг ворушитися, він постійно лежав і нам доводилося все робити самим. Були стrашенно важкі часи.Ми навіть думали віддати його в будинок престарілих, щоб за ним нормально доглядали, але матеріально не змогли собі цього дозволити. Весь цей час ми не могли навіть думати про дитину, тому що у нас не було ні сил, ні часу, щоб займатися поповненням. В цей час я працювала ночами і отримувала дуже маленьку зарплату.
Ми доглядали за його батьком позмінно, я вдень, а він — вночі. Коли батько чоловіка пішов з життя, мені булопро вже 39 років. Ми тільки й робили, що відсипалися. Про таке говорити гріх, але вперше за довгий час ми нарешті зітхнули вільно. Коли я через деякий час сказала чоловікові, що хочу дитину, він почав кричати на мене. Він сказав, що ледве почав жити спокійно і не збирається знову няньчитися з кимось. Я не розуміла його, але вирішила дати йому ще кілька років, щоб відпочив. І ось я заваrітніла, коли мені було 44. Я стрибала від щастя. Але мій чоловік сказав, що або я позбудуся від дитини, або він розлу чається. На розлу чення подала я, тому що жити з такою людиною я вже не хотіла, адже дитина — це сенс життя. Він мене особливо не зупиняв. У мене були накопичені гроші, я зняла однокімнатну квартиру, народила доньку, і моє життя змінилося. Я зрозуміла, що до цього з чоловіком я не жила, а існувала. Я живу зі своєю дочкою, і я найщасливіша мама на світі.