Ми — звичайна сім’я з чоловіком і двома дітьми. Квартира взята в іпотеку. Чоловік допомагає у всьому, він працює на двох роботах, я теж працюю. Ми познайомилися, коли нам було по 16 років. Ми почали зустрічатися. Було занадто пізно, коли я дізналася, що ваrітна. Ми живемо в іншому місті, далеко від батьків. Я все розповіла Дімі, він заявив, що такого не очікував. Я не могла повірити, що це той чоловік, який обіцяв завжди бути поруч.На наступний день я чекала його, ми разом збиралися в ліkарню. Але Діма не прийшов і я поїхала одна. Лікар заявив, що без дозволу моїх батьків він нічого робити не буде.
Я вирушила в село. Неподалік жила бабуся, яка переривала ваrітність. Вона провела мене в будинок, дала випити трави. Бабуся щось говорила, але до мене нічого не доходило. Я прийшла в себе, коли бабуся мене облила холодною водою. Приїхавши в гуртожиток, я сіла на ліжко. Мені було так погано, думала, що це кінець. Але я впоралася. Я думала, що у мене ніколи не буде дитини.
Діма з’явився через два місяці. Він підійшов, привітався. Я поцікавилася, де він знаходився. Діма нічого не сказав. Він покликав мене в ресторан і зробив мені пропозицію. Я почала плакати, як і він. Він був в жаху дізнавшись, що я зробила. Ми обнялися, обоє rидали.Коли ми повернулися в гуртожиток, він міцно притиснув мене до себе, ніби боявся, що я втечу. Я дала згоду на шлюб. Ми одружилися. Я повідомила Дімі, що у нас навряд чи будуть діти. Він запевнив, що як і раніше буде любити мене.Через п’ять років сталося диво. У нас народ илася дитина, а через кілька років — друга. Ми любимо один одного, але спогади змушують сумувати.