Чоловік, йдучи, заявив, що не в силах більше терпіти мій склочний характер․ Хоча при чому тут мій характер, якщо пішов він до дівчинки, років на двадцять молодшою, та до того ж вже ваrітною від нього. Що я пережила за цей час, знаю тільки я. Я проплакала, напевно, місяці два. Схудла так, що родичі перелякалися і змусили походити до психолога, щоб хоч якось взяти себе в руки. Поступово все устаканилось. Якийсь час я ще думала помститися чоловікові налагодити нові відносини, але активність виявляли лише одружені, так що це питання я для себе закрила. Віддушину знаходила в суспільстві дочки.
Наші вечірні посиденьки з чаєм сkладали все моє щастя, поки дочка не привела свого залицяльниkа в будинок. Він заробляє всього нічого, але дуже любить поїсти, і все більше м’ясо або сало. На нього не напасешся. А ще, він працює на відаленні, тому весь день сидить вдома, перед своїм комп’ютером і постійно жує. Зрозуміло, що з дочкою ми вже не спілкуємося так тісно, як хотілося б. Як ніби цього мало, оскільки цей недомужик ще й норовить поскаржитися дочці на мене, коли та приходить з роботи. Ніби я щось спалила вдома і смерділо горілим, що м’ясні запаси його підозріло швидко закінчуються, і труси у нього нові пропали. Вселяє дочці, що (K/K)
у мене починаютьються вікові проблеми. А та ведеться. Приходить до мене розбиратися, і ми репетуємо один на одного зранку до вечора безперервно. А коли скликають гостей – а вони це справа люблять – в будинку буває ніде сховатися від шуму й гамору. Голова починає розkолюватися. А ще вони обжимаються прямо при мені. Не знала, що це вважається нормальним. І я вимагала дотримуватися пристойності в моєму будинку. Коли це все стало мені вже в несилу, я стала натякати, що їм потрібно зняти квартиру і забратися геть з мого дому. І що б ви думали? Донька стала в позу і заявила, що це її житлоплощу теж, так як батько обіцяв їй подарувати свою частку квартири. Що вона нікуди йти не зби рається, і її коханий чоловік має право тут перебувати. Такої зради від дочки я ніяк не очікувала. І не знаю, як же мені тепер жити далі? Може дійсно, щось зі мною не так, якщо навіть зі своєю дитиною ужитися не можу.