— Мені набридло, — розповідає Інесса, — все на мені. Дім, діти, робота. Всюди встигаю. А заробляю на три рази більше, ніж чоловік. Я працюю п’ять днів на тиждень, а він два дні. Повертаюся додому, він спить, удома 6ардак, на кухні rора брудного посуду, дитина сидить перед телевізором. Не знаю з чого почати. Хіба так можна? Інеса З Віктором у шлюбі вже вісім років. Після весілля вона переїхала до Віктора, до його двокімнатної квартири. Спочатку все було добре. Віктор заробляв середньо, але їм вистачало. Інеса теж працювала. Віктор часто дарував Інесе квіти, робив подарунки, купив їй брендову сумку, про яку вона мріяла. Незабаром Інесса завагітніла, народила і пішла в декрет.
Віктор перестав щось дарувати. Усі гроші йшли на побут та життя. Коли дитині виповнилося два роки, Віктор залишився без роботи. Але Інесса вигадала такий план. Вона вийде на роботу на два-три місяці, а Віктор спробує знайти роботу. Минув рік, два. -Він навіть не намагається. Сидить удома, з дитиною нормально не займається. Я вирішила взяти ситуацію під контроль. Сама знайшла для нього роботу, заповнила все необхідне і відправила на співбесіду, треба сказати, важко. Він не хотів іти. Я поставила його перед вибором: чи працюєш, чи розлучення. Вакансія була не найпрестижнішою. Віктор працював охоронцем. Ну посада так називається. Він виписував перепустки, стежив,
щоб після відходу співробітників усі двері та вікна були зачинені. Увечері дивився телевізор, сидів у інтернеті. Вночі спокійно спав на зручному дивані. А вранці додому. Усі його колеги – пенсіонери. Для них ця робота як додатковий дохід, а для Віктора — основний. — Загалом, я хотіла, щоб він уже вийшов на роботу, хоч на яку. Думала, потім сам захоче влаштуватися на нормальну роботу, заробляти більше. А його здається все влаштовує. Нещодавно каже: »перестань базікати нiceнітниця, що ти більше вкладаєшся. Можливо, у тебе зарплата вдвічі більша, ніж у мене, але ми живемо в моїй квартирі. Уявляєш, скільки б вона коштувала, якби ми її зняли. У цьому районі”.