Артур завжди був одним з найбільш безмежних хлопчиків в компанії. Я з ним ходила в садок, потім в школу, і в коледж ми подали теж разом. Скрізь, де б він не знаходився, всі його знали, як справжнього хулrгана. Однак, навіть незважаючи на те, що я була повною його протилежністю, мені він подобався. Правильно адже кажуть, що хороші дівчатка закохуються в поганих хлопчиків. І мені завжди здавалося, що це була взаємна симпатія, адже всі ці роки, він відмовляв всім дівчатам, які йому зізнавалися в ніжних почуттях, але ж хлопцем він був не тільки активним, а ще й красивим. І ось, коли ми вже не приховували своїх почуттів один до одного, а навпаки, зізналися в них і почали зустрічатися, Артур зробив мені пропозицію руки і серця, і, звичайно ж, я сказала «так». Весілля ми зіграли, якщо чесно, не саму розкішну, але мені було плювати на саме торжество. Головне-кохана людина була поруч. При всьому тому,
не все у нас було барвисто, дещо мене дуже сильно завжди хвилювало. Це дещо називалося простим словом «свекруха». Не те, щоб вона мене не любила, але з її поведінки було видно, що її не сильно влаштовував вибір сина в моїй особі. Але все ж, навіть незважаючи на це, спілкувалися ми добре. Під час всіх зборів свекруха любила розповідати, яким хуліганом в дитинстві був Артур, і як сильно він змінився, вже подорослішавши.
Жили ми тоді в орендованій квартирі. У мами Артура була досить простора двушка, але там жила розлучена сестра Артура, у якої були ще двійнята з собою. І ось одного разу, вночі, Артуру подзвонила його сестра і сказала, щоб той якомога швидше прийшов до них адже з мамою, за словами зовиці, щось сталося. Артур відразу ж помчав туди, я поїхала з ним, подумала, раптом допомога їм знадобиться. Свекруху відвезли в ліkарню, де ліkар заявив, що свекруха більше не зможе встати з ліжка, і їй потрібен постійний, безперервний догляд. Артур, не роздумуючи, забрав маму до нас додому. А я тоді хотіла сказати, що зовиця могла б прекрасно доглядати за мамою, живучи з нею під одним дахом.