Цього літа ми з сім’єю їхали у відпустку. Основну частину дороги ми проїхали на проїзді. Там стали очевидцями однієї конфліктної ситуації. Всередині вагона було дуже ж арко. Погода стояла погожа, і сонце світило занадто яскраво. Ми дочекатися не могли, коли прибудемо на місце і зануримося в холодне море. Дорога була довга, нам ще 12 годин потрібно було їхати. На кожній станції люди виходили на перон, щоб трохи подихати повітрям. На черговій станції натовп стояв біля виходу.
Люди стали уточнювати, яка це станція і скільки буде поїзд стояти. Провідниця назвала станцію і час зупинки. — Це ж наша зупинка! Чому ви не попередили? — схаменувся один чоловік. — Самі стежте за своїми зупинками. Може мені ще нагадувати вам коли їсти і воду пити? — нахабно відповіла провідниця. Часу з’ясовувати стосунки з працівницею залізниці не було. Чоловік побіг попередити дружину і дітей. Вони навіть переодягнутися не встигли, все робили в поспіху. Інші пасажири стали допомагати вивантажувати речі і упаковувати валізи.
Треба було не в віконце дивитися, а за своєю зупинкою стежити! Ось ненормальні ж люди, — продовжувала бурчати провідниця. Кілька пасажирів стали за хищати позицію чоловіка. — Це ви якась ненормальна. Це ваша робота-попереджати про станції, щоб ніхто свою не пропустив, — відповів один пасажир. — Якби мене попросили, я б нагадала. А так, я нічого нікому не винна. Мені здається, що провідниця була неправа. Це дійсно входить в її обов’язки, вона у відповіді за пасажирів. Шк ода, що деякі люди не усвідомлюють своєї відповідальності і погано роблять свою роботу. Краще звільнитися, якщо вас не влаштовує ваша робота, ніж виконувати її неякісно і rрубити людям.