Ще при знайомстві з моєю на той момент майбутньою невісткою, мені вона здалася дуже гарною, вихованою і доброю дівчиною, яка може доглянути за домом і моїм сином, а в майбутньому і за онуками. Ми з нею добре спілкувалися, невдовзі вона мене вже називала мамою, а я її – моєю дівчинкою. Під час усіляких суперечок я завжди була на боці невістки, та й відвідувала вона мене частіше, ніж рідний син. Загалом, вона стала для мене дочкою, моєю найближчою подругою, і навіть довіряла мені більше, ніж чоловікові.
Спочатку молодята жили зі мною, і невістка навіть не давала мені нормально попрацювати, адже, за її словами, молодість треба прожити так, щоб у старості вже весь день сидіти вдома на дивані та ніжками балакати. Незважаючи на це я все одно їй часто допомагала: щось поїсти приготувати, десь прибрати пил, пральну машину завантажити… Незабаром син з невісткою переїхали у свій будинок, ось тільки це не зупинило невістку часто мене відвідувати, приносити мені свої фірмові страви і так далі.
Ось тільки в усій цій любові і турботі невістки я і не помітила, як їхні стосунки з сином погіршилися, а одного разу ті серйозно посва рилися. Ну і у фіналі всього цього, після пробудження одного ранку, я побачила, що мені написала невістка: «Дорога майбутня колишня свекруха, хочу запросити вас на наше розлу чення!». Ось цього я ніяк не очікувала, але чого я ще більше не очікувала, так це — що навіть після розлу чення, невістка залишиться для мене дуже близькою людиною.