-Іро, я котлети посмажити збираюся, давайте разом повечеряємо? -Так, я тоді банку свого фірмового компоту відкрию! Жили як одна сім’я душа в душу, ніколи між сусідами не було паркану. Чоловіки разом дивилися футбол, ходили на рибалку, а жінки ділилися одна з одною кулінарними секретами. Поєднувало родини ще те, що діти були погодками. Іван та Роман виросли разом, росли як брати, часто залишалися один у одного ночувати. У школі стояли один за одного горою. Якось жінки сиділи на лавці і клацали насіння. Чоловіки з самого ранку пішли на рибалку.
Несподівано прибігла сусідка Світлана: -Ваші хлопчаки спалили шкільний двір! Там трава була суха, а вони сірниками гралися. Тепер там зrарище, вам точно штраф випишуть! — Сказала Світлана і втекла. Жінки розгубилися: -Це все твій Іван його надоумив! -Ти Чого на мого сина намовляєш? Вони одне на одного поrано впливають! Я була проти цієї дружби. Так жінки посва рилися, обіз вали одна одну останніми словами. Після цього дня між ними воро жнеча почалася. Не втрачали нагоди, щоб один одному աкоди зробіти. Так виріс між їхніми ділянками високий паркан. Найбільше в результаті стра ждали діти.
І батьки суворо заборонили спілкуватися, але вони все одно таємно бачились. Хлопчики порадилися і вирішили, що так не може продовжуватися. На ранок мами знайшли замість дітей записки: «Нам набридло так жити, ми втекли, повернемося, коли помиритеся». Жінки та їхні чоловіки весь день носилися селом у пошуках хлопчиків. Зрештою, вирішили поєднати зусилля. Загальна проблема їх зблизила. Надвечір вони вибилися з сил і зібралися в будинку Попових. -Ірочко, люба, не переживай, ми знайдемо цих обір ванців, я зараз нам валеріанки накапаю. У цей момент з’явилися хлопчики. Весь цей час вони ховалися на горищі. Проте план вдався, сім’я помирилася.